ПРО КИЦЮ: ПРО БОБІКА
Наша киця дуже добра,
Друзі є - нема проблем,
Але з Бобіком, сусідським,
Не знаходять спільних тем.

І більш того дуже любить,
Вона десь його зустріти,
І на відстані безпечній,
Посміятись й подражнити.

Бобік – пес дуже серйозний!
Більше киці разів в шість,
У нашийнику він ходить,
Розізлиш, він ам…і з’їсть.

От одного разу песик,
Сам без дозволу за двір,
Йшов собі, шукав пригоди,
Нашу кицю бач зустрів.

Ох зрадів він неймовірно,
Як мене ти називала?
Чи НаБобік, чи ЗаТобік,
І страху зовсім не мала.

Але зараз стережися!
Як схоплю тебе за хвіст,
То одразу до «дражнилок»,
Відпаде у тебе хист.
                                                                                                                           
Поруч дерево на щастя,
Так би мовить – врятувало,
Киця застрибнула швидко,
Ледве встигла й хвіст сховала.

От година, друга третя,
Бобік – він терплячий пес,
Мав до нашої, до киці,
Непідробний інтерес.

Їсти хочеться і пити,
Та і темно вже на дворі,
Бобік,  я все зрозуміла,
Відпусти мене, I’m sorry!                                                                                   
Добре, та дивись у мене,
Будеш ще хоч раз займати,
Доведеться на деревах,
Тобі жити, їсти й спати.

Отак киця зрозуміла,
Жартувати добре, звісно,
Але треба й міру знати,
Жарти й Бобік не сумісні!